Інтерв’ю з Оленою Редько
Зустріч все відкладалась і відкладалась, але одного вечора, після роботи, я все таки вирішив приїхати. Не взявши з собою підготованих питань, я понадіявся, що Господь благословить і поведе нашу розмову.
- Лєна, а як давно ти займаєшся служінням у таборах?
- Вже більше 8-ми років. Хоча знаєш, все розпочалось набагато раніше, коли ми їздили з молоддю в інтернат у Володимир-Волинський.
- Тобто, можна сказати, що саме поїздки до дітей сиріт спонукали тебе до служіння?
- Так, саме так. Я бачила, що діти, які жили там, не бачили батьківської опіки і доброти. І я хотіла донести до них любов Божу, що вища за усе.
- Але зачекай, ти ж не мала ні практики роботи з дітьми і не закінчувала спеціальних курсів? І це зовсім тебе не лякало?
- Насправді, я не маю педагогічної освіти, і в принципі, ніякої освіти по роботі з дітьми. Але ти задав це питання і я згадала вислів із журналу – «Мала віра піднімає наші душі до неба, а велика віра спускає небо у наші душі». Я насправді вірила, що Бог любить цих дітей, і що Він навчить, як вкласти у ці маленькі сердечка Божі принципи і доброту. І справді, Бог благословив давав мудрості і вміння. Хоча, скажу чесно, не завжди було все так просто і легко. А на рахунок навчання – то ми із молоддю відвідували щорічні конференції по християнським таборам у м. Києві, де отримували багато нового для служіння.
- Цікаво. Бог не залишає людей, які на Нього надіються!
- Амінь, я щиро у це вірю.
- І що, Бог відразу покликав тебе бути координатором у таборі?
- Ой ні! Звичайно ні! Перший рік, я служила на кухні.
- І тут Бог благословив тебе вмінням і навичками…?
- Бог звичайно благословив, але, в принципі, це моя спеціальність, я навчалась у професійно технічному училищі №11 на кухара-кондитера.
- Але ж на цьому ти не закінчила, ти пішла далі?
- Так, наступних три роки мене вже брали наставником.
- О! І які спогади про перших дітей?
- Вони були справжнім випробуванням для мене. Це діти 6-7 років. Ой, вони були такими бешкетниками. Але, я розуміла, що дитинство – це пора життя коли закладається основа усьому. І тому старалась бути прикладом для них, адже рано чи пізно діти підуть слідом твоїх діл, а не слів.
- Можна сказати, що Бог спеціально провів тебе через різні ступені служінь, щоб ти могла контролювати їх зараз?
- Я думаю, що Божі стежки це не наші стежки. Не знаю, чи все що я пройшла було для цього. Але споглядаючи на ці 4-ри роки, я бачила безліч Божих благословень. Він навчав мене і показував Свою славу. Можу додати, що у нас нічого не вийшло би, як би не було такої сильної молитовної підтримки. Молитва завжди була основою організації табору.
- Ти згадала про «нас», кого ти мала на увазі?
- У табір на служіння їздить ціла команда. Хто новачок, хто вже не раз їздив, але усі стараються послужити Богові. Кожен надіється тільки на Нього. Після табору у нас завжди залишається багато гарних спогадів. І між заїздами ми стараємось підтримувати дружні стосунки.
- А ти, Лєна, чим зайнята між таборами?
- До недавнього часу працювала у центрі захисту дитини «Ковчег», вихователем. А три місяці тому стала мамою і тепер виховую власну дитину.
- А чи не буде дитина перешкодою для служіння?
- Я не думаю, адже я люблю дітей.
- Я бажаю благословень тобі і твоїй сім’ї. Хай твоя дитина виросте справжнім служителем Божим.
- Дякую. І дякую, що завітав до нас.
ЇЇ Будинок знаходиться майже на окраїні міста. Тому дорога була довга. Біля входу росли недавно посаджені ялинки, ще зовсім маленькі. Вони підкреслювали працелюбність господарів. Лєна була вдома, а її чоловік не так давно повернувся з роботи. Хоча Сергій і був стомлений, але все одно, від щирого серця, був радий зустрічі і підтримував розмову. Лєна запропонувала перекусити і, після смачної вечері та гарно проведеного часу, я задав декілька питань, на рахунок Лєни та її служіння:
- Вже більше 8-ми років. Хоча знаєш, все розпочалось набагато раніше, коли ми їздили з молоддю в інтернат у Володимир-Волинський.
- Тобто, можна сказати, що саме поїздки до дітей сиріт спонукали тебе до служіння?
- Так, саме так. Я бачила, що діти, які жили там, не бачили батьківської опіки і доброти. І я хотіла донести до них любов Божу, що вища за усе.
- Але зачекай, ти ж не мала ні практики роботи з дітьми і не закінчувала спеціальних курсів? І це зовсім тебе не лякало?
- Насправді, я не маю педагогічної освіти, і в принципі, ніякої освіти по роботі з дітьми. Але ти задав це питання і я згадала вислів із журналу – «Мала віра піднімає наші душі до неба, а велика віра спускає небо у наші душі». Я насправді вірила, що Бог любить цих дітей, і що Він навчить, як вкласти у ці маленькі сердечка Божі принципи і доброту. І справді, Бог благословив давав мудрості і вміння. Хоча, скажу чесно, не завжди було все так просто і легко. А на рахунок навчання – то ми із молоддю відвідували щорічні конференції по християнським таборам у м. Києві, де отримували багато нового для служіння.
- Цікаво. Бог не залишає людей, які на Нього надіються!
- Амінь, я щиро у це вірю.
- І що, Бог відразу покликав тебе бути координатором у таборі?
- Ой ні! Звичайно ні! Перший рік, я служила на кухні.
- І тут Бог благословив тебе вмінням і навичками…?
- Бог звичайно благословив, але, в принципі, це моя спеціальність, я навчалась у професійно технічному училищі №11 на кухара-кондитера.
- Але ж на цьому ти не закінчила, ти пішла далі?
- Так, наступних три роки мене вже брали наставником.
- О! І які спогади про перших дітей?
- Вони були справжнім випробуванням для мене. Це діти 6-7 років. Ой, вони були такими бешкетниками. Але, я розуміла, що дитинство – це пора життя коли закладається основа усьому. І тому старалась бути прикладом для них, адже рано чи пізно діти підуть слідом твоїх діл, а не слів.
- Можна сказати, що Бог спеціально провів тебе через різні ступені служінь, щоб ти могла контролювати їх зараз?
- Я думаю, що Божі стежки це не наші стежки. Не знаю, чи все що я пройшла було для цього. Але споглядаючи на ці 4-ри роки, я бачила безліч Божих благословень. Він навчав мене і показував Свою славу. Можу додати, що у нас нічого не вийшло би, як би не було такої сильної молитовної підтримки. Молитва завжди була основою організації табору.
- Ти згадала про «нас», кого ти мала на увазі?
- У табір на служіння їздить ціла команда. Хто новачок, хто вже не раз їздив, але усі стараються послужити Богові. Кожен надіється тільки на Нього. Після табору у нас завжди залишається багато гарних спогадів. І між заїздами ми стараємось підтримувати дружні стосунки.
- А ти, Лєна, чим зайнята між таборами?
- До недавнього часу працювала у центрі захисту дитини «Ковчег», вихователем. А три місяці тому стала мамою і тепер виховую власну дитину.
- А чи не буде дитина перешкодою для служіння?
- Я не думаю, адже я люблю дітей.
- Я бажаю благословень тобі і твоїй сім’ї. Хай твоя дитина виросте справжнім служителем Божим.
- Дякую. І дякую, що завітав до нас.
Служіння Церкви
Голосування
Хто на сайті
На даний момент 2 гостей
